Трансатлантичний поворот, стратегічна автономія та Україна

У мінливому геополітичному ландшафті Європейський Союз стикається з безпрецедентними викликами, які вимагають фундаментального переосмислення його ролі на світовій арені. Повернення Трампа до Білого дому у 2024 році та політика його адміністрації ознаменували драматичні зміни у трансатлантичних відносинах, які десятиліттями слугували основою міжнародного порядку. Заяви про можливий вихід з НАТО, вимоги збільшити європейські оборонні витрати та послідовне нехтування цінностями трансатлантичного партнерства не лише підривають усталені альянси, але й створюють нову реальність для України, яка опинилася у фокусі геополітичного протистояння. У цьому контексті стратегічна автономія ЄС перестає бути абстрактним поняттям і стає нагальною необхідністю, а майбутнє України все більше залежить від здатності Європи взяти на себе роль гаранта безпеки і стабільності в регіоні.

Європейський Союз стоїть на порозі історичних змін. Зникнення традиційного трансатлантичного порядку, потреба у стратегічній автономії та триваючий конфлікт в Україні створюють як серйозні виклики, так і нові можливості для ЄС.

Занепад трансатлантичного порядку

Трансатлантичне партнерство, яке десятиліттями слугувало наріжним каменем європейської безпеки, переживає безпрецедентну кризу. Адміністрація Трампа демонструє чіткий відхід від традиційної політики США щодо підтримки європейських союзників, що створює фундаментальні виклики для європейської архітектури безпеки. Президент США неодноразово висловлював скептицизм щодо цінності НАТО для американських інтересів і відкрито вимагав від європейських країн значного збільшення оборонних витрат, ставлячи під сумнів американські гарантії безпеки. Ця риторика супроводжується конкретними діями, що свідчить про переорієнтацію зовнішньополітичних пріоритетів США і викликає сумніви щодо стійкості демократичного альянсу.

Заяви Трампа про можливий вихід з НАТО відображають глибоку трансформацію американської зовнішньої політики, яка все більше орієнтується на двосторонні домовленості та трансакційний підхід до міжнародних відносин. Фактичний відхід США від ролі гаранта європейської безпеки створює стратегічний вакуум, який Європейський Союз змушений заповнювати самостійно. Як слушно зауважив президент Франції Еммануель Макрон, «Європа більше не може покладатися виключно на США», що підкреслює необхідність розвитку автономних механізмів безпеки. І ця позиція все більше знаходить підтримку серед європейських лідерів, які усвідомлюють, що епоха безумовного американського захисту добігає кінця.

Трансформація трансатлантичних відносин особливо помітна в контексті війни в Україні. Адміністрація Трампа демонструє очевидне зменшення підтримки України, що контрастує з попередньою політикою США. Вимоги «нормалізації відносин» з Росією і тиск на Україну з метою отримання територіальних поступок свідчать про фундаментальне переосмислення інтересів США в регіоні. Це створює атмосферу невпевненості та тривоги в Києві, де підтримка США традиційно розглядається як ключовий фактор стримування російської агресії. За цих умов європейська підтримка стає вирішальною для української державності та територіальної цілісності.

Геостратегічні слабкі місця Європейського Союзу

Європейський Союз стикається з комплексом взаємопов'язаних економічних та оборонних викликів, які потребують системного реагування. Необхідність збільшення оборонних витрат в умовах економічного відставання від США та Китаю створює додатковий тиск на європейські бюджети. За даними Єврокомісії, середній рівень витрат на оборону в країнах ЄС становить близько 1,5% ВВП, що значно нижче цільового показника НАТО у 2%. Вимога Трампа підвищити цей показник до 3% видається важкодосяжною для багатьох європейських економік, особливо в умовах уповільнення економічного зростання та існуючих бюджетних обмежень.

Економічна конкурентоспроможність ЄС викликає дедалі більше занепокоєння в Брюсселі. Економічне відставання від США і Китаю в ключових секторах сучасної економіки, включаючи цифрові технології, штучний інтелект і зелену енергетику, загрожує довгостроковим перспективам європейського процвітання. Війна в Україні також оголила геостратегічні вразливості Європи. Ця ситуація вимагає комплексного підходу до забезпечення економічної безпеки та технологічної незалежності ЄС.

Внутрішня фрагментація посилює зовнішні виклики, що стоять перед ЄС. Зростання націоналістичних настроїв у низці країн-членів та схильність деяких урядів до неліберальної політики ускладнюють формування єдиної європейської позиції з ключових питань безпеки та зовнішньої політики. Ця тенденція створює додаткові перешкоди для реалізації амбітних планів щодо досягнення стратегічної автономії та посилення геополітичного впливу ЄС. Подолання внутрішніх розбіжностей стає передумовою ефективної відповіді на зовнішні виклики та зміцнення міжнародних позицій ЄС.

Стратегічна автономія: від концепції до необхідності

Поняття стратегічної автономії зазнало значної еволюції з моменту своєї появи в європейському політичному дискурсі. Спочатку розглядаючись переважно в контексті оборонної політики, воно поступово набуло ширшого значення, охоплюючи різні аспекти міжнародних відносин. У Глобальній стратегії ЄС 2016 року стратегічна автономія була представлена як амбітна мета, що охоплює не лише військовий вимір, але й економіку, технології та здатність ЄС діяти незалежно на міжнародній арені. Такий підхід відображав зростаюче усвідомлення необхідності комплексного підходу до європейської безпеки в мінливому світі.

Колишній Верховний представник ЄС із закордонних справ і політики безпеки Жозеп Боррель визначив стратегічну автономію як «процес політичного виживання», підкресливши екзистенційний характер цього завдання для майбутнього Європейського Союзу. Ця заява відображає фундаментальне переосмислення місця ЄС у сучасній системі міжнародних відносин і визнання необхідності більш активної та автономної зовнішньої політики. У все більш непередбачуваному міжнародному середовищі європейські лідери все частіше говорять про необхідність «навчитися говорити мовою сили» і розвивати здатність відстоювати свої інтереси без надмірної залежності від зовнішніх акторів.

Економічний вимір стратегічної автономії набуває все більшого значення в європейському стратегічному мисленні. У січні 2025 року Європейська Комісія представила «Компас конкурентоспроможності» - нову дорожню карту для відновлення економічного динамізму Європи та сприяння сталому зростанню. Цей документ відображає зростаюче усвідомлення взаємозв'язку між економічною потужністю та геополітичним впливом, а також необхідність зміцнення економічної бази для забезпечення стратегічної автономії. Маріо Драгі у своїй доповіді про конкурентоспроможність ЄС наголосив на необхідності подолання фрагментації єдиного ринку та важливості узгодженої промислової політики, зазначивши, що «ЄС повинен діяти рішуче і швидко, щоб не відставати у глобальній технологічній гонці».

Однак оборонний вимір залишається критично важливим аспектом стратегічної автономії. Незважаючи на створення Європейського оборонного фонду у розмірі 8 млрд євро, ЄС продовжує значно відставати від США у військово-технологічній сфері. Подолання цього розриву вимагає не лише збільшення фінансування, а й якісного поліпшення координації між національними оборонними програмами, розвитку спільних проектів у сфері озброєнь та створення ефективних механізмів колективної оборони. Прагнення до оборонної автономії не означає відмови від трансатлантичного партнерства, але передбачає розвиток додаткових можливостей, які дозволять ЄС діяти самостійно у разі необхідності.

Посилення франко-німецького ядра

Франко-німецьке партнерство традиційно розглядається як локомотив європейської інтеграції, і в умовах нових геополітичних викликів його значення лише зростає. Новий уряд Німеччини під керівництвом Фрідріха Мерца демонструє потенційну готовність відігравати більш активну роль у європейській політиці, що в поєднанні з традиційними амбіціями Франції створює можливість для зміцнення франко-німецького ядра Європейського Союзу. Ця тенденція може стати основою для більш рішучої і послідовної європейської зовнішньої і оборонної політики, що відповідає вимогам мінливого міжнародного середовища.

Франція і Німеччина вже продемонстрували свою здатність діяти разом у кризових ситуаціях. Під час пандемії COVID-19 вони запропонували амбітний план відновлення європейської економіки, який ліг в основу програми NextGenerationEU. Цей досвід спільного кризового лідерства створює важливий прецедент для майбутніх спільних ініціатив у сфері безпеки і оборони. Зближення позицій Франції та Німеччини щодо стратегічної автономії може стати вирішальним фактором у формуванні загальноєвропейського консенсусу з цього питання.

Зміцнення франко-німецького тандему також має особливе значення в контексті підтримки України. Обидві країни відіграють ключову роль у формуванні європейської політики щодо української війни, і їхнє спільне лідерство може забезпечити послідовність та ефективність цієї політики. Міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус наголосив на необхідності участі Європи в переговорах щодо України, попередивши, що виключення європейських держав з процесу може стати «поворотним моментом» для трансатлантичних відносин. Така позиція відображає зростаюче прагнення європейських лідерів до більшої автономії у питаннях регіональної безпеки.

Консолідація європейської єдності

Ідея стратегічної автономії, яка тривалий час викликала суперечки серед країн-членів ЄС, зараз набуває все більшої підтримки в європейських столицях. Такий поворот у сприйнятті створює сприятливі умови для зміцнення європейської єдності та покращення координації у сфері безпеки і оборони. Особливо помітні зміни відбуваються в позиції східноєвропейських країн, які традиційно виступали за тісну співпрацю зі Сполученими Штатами і НАТО. В умовах невизначеності американської політики ці держави стають більш прихильними до ідеї посилення європейської оборони, що свідчить про появу нового консенсусу щодо стратегічної автономії.

Урсула фон дер Ляєн, президент Європейської комісії, у своїй промові про стан справ у ЄС наголосила на необхідності створення «геополітичної комісії» та підвищення ролі ЄС на світовій арені. Така риторика відображає зростаюче усвідомлення геополітичних викликів і необхідності більш активної та незалежної зовнішньої політики ЄС. Підтримка цієї позиції ключовими європейськими лідерами створює підґрунтя для більш узгодженого підходу до питань безпеки і оборони, що є передумовою для реалізації концепції стратегічної автономії.

Консолідація європейської єдності проявляється також у зростаючому усвідомленні необхідності «говорити одним голосом» на міжнародній арені. Формування єдиної європейської позиції з ключових міжнародних питань стає необхідною умовою посилення глобального впливу ЄС та захисту його стратегічних інтересів.

Україна: нові виклики, нові можливості

Україна опинилася в епіцентрі геополітичних трансформацій, спричинених змінами у зовнішній політиці США. Заяви адміністрації Трампа про припинення підтримки України та заклики до територіальних поступок і підозрілих угод не сприяють створенню умов для справедливого миру. Президент України Володимир Зеленський у своєму виступі на Мюнхенській конференції з питань безпеки наголосив на необхідності подальшої міжнародної підтримки та застеріг від «небезпечних компромісів», які можуть підірвати українську державність. У цих умовах майбутнє України все більше залежить від готовності Європейського Союзу взяти на себе провідну роль у підтримці української незалежності та територіальної цілісності.

Коаліція охочих. Європейський Союз стоїть перед необхідністю розробки комплексної стратегії щодо України, яка б враховувала як нові геополітичні реалії, так і довгострокові інтереси європейської безпеки. Ключовим елементом такої стратегії має стати створення «коаліції охочих», готових активно підтримувати Україну, незважаючи на можливі ризики та витрати. Попри очевидну позитивну тенденцію до консолідації ЄС, перетворення Брюсселя на справжній наднаціональний центр прийняття рішень є тривалим і неоднозначним процесом. А геополітичні події у світі та Україні вимагають негайного реагування. Тому такий формат дозволить подолати обмеження, пов'язані з необхідністю досягнення одностайності у чутливих питаннях, і забезпечить більш гнучкий та ефективний механізм координації європейської допомоги.

Парадигма вступу у воєнний час. Економічна підтримка та інтеграція України також потребують нового підходу, який би враховував як нагальні потреби відновлення, так і довгострокові цілі розвитку. ЄС має прискорити економічну інтеграцію України, включаючи розширення доступу українських виробників до європейського ринку та збільшення інвестицій у ключові сектори української економіки. Особливу увагу слід приділити розділенню економічних і політичних перетворень, які можна було б розвивати паралельно, а не послідовно. Такий підхід прискорив би процес відповідності та створив би міцнішу основу для довгострокового співробітництва, беручи до уваги складність та багатогранність інтеграційного процесу.

Економічна підтримка України має включати не лише традиційну фінансову допомогу, але й більш інноваційні стратегії. Однією з них могло б стати використання заморожених російських активів для фінансування відновлення української економіки. Цей захід не лише забезпечив би додаткові ресурси для відновлення, але й створив би важливий прецедент для майбутніх випадків агресії, підкресливши економічну ціну агресивної зовнішньої політики.

Прискорення та гарантії безпеки. Безперечно, військова підтримка України стає одним із пріоритетів європейської політики. Не менш важливими є інвестиції в українську оборонну промисловість, які дозволять країні підвищити свою оборонну самодостатність у довгостроковій перспективі. Однак стратегічним пріоритетом для ЄС має стати прискорення інтеграції України до європейських структур. Надання Україні чітких стратегічних гарантій безпеки зміцнить її позиції та створить основу для довгострокової стабільності в регіоні.

Підтримка України з боку ЄС є особливо важливою в умовах зростаючої невизначеності в політиці США. Французький міністр-делегат у європейських справах Бенджамін Хаддад підкреслив, що припинення підтримки України було б історичною помилкою і завдало б шкоди міжнародній безпеці. Ця заява відображає зростаюче усвідомлення в європейських столицях стратегічної важливості України для майбутнього європейської безпеки. Формування нової архітектури європейської безпеки, заснованої на принципах стратегічної автономії, має враховувати інтереси і потреби України як важливого регіонального партнера ЄС.

Оскільки Європейський Союз переосмислює свою роль у підтримці регіональної безпеки, Україна може стати ключовим партнером ЄС у Східній Європі. Прагнення до стратегічної автономії вимагає від ЄС більш активної участі у забезпеченні стабільності в сусідніх регіонах, і підтримка України може стати важливим елементом цієї стратегії. Успішна інтеграція України в європейські структури не лише зміцнить позиції ЄС, але й продемонструє здатність Євросоюзу проводити ефективну зовнішню політику та забезпечувати безпеку в безпосередньому сусідстві.

Висновок

Дії адміністрації Трампа створюють суттєві виклики для ЄС та України, але водночас дають шанс переосмислити роль ЄС у регіональній безпеці. Стратегічна автономія більше не є абстрактним поняттям і стає нагальною потребою у мінливому світі, де традиційні альянси більше не гарантують безпеку і стабільність. Зміцнення франко-німецького ядра ЄС, консолідація європейської єдності та розробка комплексної стратегії підтримки України можуть стати ключовими елементами нової європейської політики, спрямованої на подолання викликів геополітичного ландшафту, що трансформується.

Для України зміни у трансатлантичних відносинах несуть значні загрози, але водночас відкривають можливості для тіснішої інтеграції з Європейським Союзом. Україна може стати ключовим партнером ЄС у Східній Європі та важливим елементом нової архітектури європейської безпеки, заснованої на принципах стратегічної автономії. Реалізація цього потенціалу вимагає від України продовження реформ та адаптації до європейських стандартів, а від ЄС - готовності взяти на себе новий рівень відповідальності за забезпечення регіональної стабільності. Стійкість європейської безпеки залежить від здатності ЄС адаптуватися до вимог глобального ландшафту, що швидко змінюється, та вибудовувати стратегічні рамки, які захищають інтереси ЄС та його союзників.

Шлях до стратегічної автономії буде складним і вимагатиме політичної волі, значних зусиль і ресурсів, а також стратегічного бачення. Однак альтернатива - пасивність і реактивність - може призвести до маргіналізації ЄС у світовій політиці і підірвати його фундаментальні цінності та інтереси. Стратегічна автономія ЄС - це не просто політична концепція, а необхідна відповідь на фундаментальні зміни в міжнародному середовищі. Це не лише питання політичного виживання, але й можливість для Європи переосмислити свою роль у новій глобальній реальності. Зрештою, успіх ЄС у реагуванні на нові реалії залежатиме від його здатності подолати внутрішні розбіжності, мобілізувати ресурси та продемонструвати лідерство у вирішенні ключових глобальних викликів. Це єдиний спосіб для ЄС зберегти і зміцнити свій статус головної сили у світових справах.